Наукові записки НаУКМА. Історичні науки

Доля Криму і міжнародний мир

2025-02-18T21:57:38+02:00

Магістеріум із новочасної історії Європи і України (НаУКМА, кафедра історії, 1996 р.)

2025-02-18T22:09:33+02:00

Родинні історії Тетяни Балабушевич і Михайла Кірсенка: бесіда з Надією Довженко (розмову вів Ярослав Борщик)

2025-02-18T22:24:27+02:00

Історії та анекдоти про Професора і Доцента від колег та студентів

2025-02-18T22:39:18+02:00

Історії про Тетяну Аркадіївну Балабушевич

2025-02-19T20:20:16+02:00

Образи незабутніх учителів

2025-02-19T20:27:59+02:00

Світлій пам’яті моїх наставників і колег

2025-02-19T20:37:09+02:00

Образ і за образом: побожність князя Станіслава Радзивила (1559–1599) в історіографії та релігійних практиках

2025-02-21T16:35:28+02:00

У фокусі статті перебуває формування образу побожності першого олицького ордината князя Станіслава Радзивила (1559–1599). Зокрема, здійснено спробу простежити етапи формування образу побожного князя-католика та притаманних йому рис на базі гербівників та іншої геральдичної літератури ранньомодерного періоду, із залученням історіографії пізніших століть. Крім аналізу формування образу побожності олицького ордината у статті розглянуто відомості про релігійні практики та харитативну діяльність князя Радзивила. Перша спроба дослідження образу «Побожного» володаря Олики виявила певні невідповідності між трансльованим образом Станіслава Радзивила та його практичними утіленнями у діяльності князя як ордината і патрона, що відкрило нове коло питань, які потребують подальшого дослідження.

У переддень першого повстання (Два джерела про активність козаків навесні — влітку 1591 року)

2025-02-21T17:47:59+02:00

У статті розглянуто передумови першого козацького повстання під проводом Криштофа Косинського у світлі кореспонденції київського воєводи князя Василя-Костянтина Острозького (1526–1608). Особливу увагу приділено листам аристократа до троцького воєводи Миколая-Криштофа Радивила «Сирітки» (Степань, 30 травня 1591 р.) й учасників ради сенату в Яновці, скликаної на 31 листопада 1591 р. (Острог, жовтень 1591 р.). Аналіз цих документів дав змогу внести низку уточнень до традиційної схеми розповіді про козацьку активність, що передувала повстанню, а порівняння змісту і стилістики джерел показало відмінності в їхньому інформаційному наповненні та способі розставлення акцентів. Розбіжності ці було зумовлено не лише різним часом написання листів, а й різною цільовою аудиторією та завданнями, які ставив перед собою автор послань. Раніше з них зберігається у Національному історичному архіві Беларусі в Мінську, пізніше — в рукописному відділі Бібліотеки Варшавського університету. Обидва документи не публікувалися раніше і вміщені у додатку до статті.

Локалізація топографічних об’єктів на рукописному плані-схемі Львова 1686 року

2025-02-21T20:38:32+02:00

У студіях з історичної топографії та історичної географії поряд із традиційними для історика писемними джерелами рівноцінним джерелом виступають картографічні матеріали. Унікальною і цінною пам’яткою для вивчення адміністративно-топографічного устрою Галицького передмістя Львова магдебурзького періоду є рукописна карта-схема північної частини цього передмістя, датована 1686 р., накреслена олівцем із чорнильними написами і помітками на паперовому аркуші без заголовка або назви. Порівняння рукописної схеми з також унікальним, нестандартним фіскальним документом — реєстром шосового податку від 1607 р., укладеним під керівництвом чи за авторством львівського урядника Станіслава Ансеріна, — дає змогу локалізувати або уточнити розташування всіх топографічних об’єктів, нанесених на мапу. Це стосується ліній пробігання комунікацій: вулиць «від костелу бернардинів», Широкої, Гончарської, «вулиці Слюсарської і Котлярської», Пальчиковської, «вулички до Вороблячого млину», Соколівської, Волоського гостинця, Волоського мосту, Волоської рогачки. Чітко зображено протікання водних артерій: основного (старого) і штучного русел ріки Полтви, основного русла її притоки, названої в картографічному документі Серетом, а також Канонічого і Вороблячого млинів. Позначено місця розташування церкви Богоявлення з цвинтарем (подвір’ям), школою, шпиталем і домогосподарствами братчиків Богоявленського передміського братства. Унікальним є відтворення окремих шанців і валів четвертої лінії фортифікацій Яна Бернса та муру новозбудованого монастиря кармелітів черевичкових. Крім прикладних уточнень щодо мікротопографії північної частини Галицького передмістя Львова, аналіз рукописної мапи 1686 р. і її порівняння з шосом 1607 р. дає змогу висновувати і більш узагальнювальні позиції, зокрема щодо ранньомодерного дуального сприйняття поняття «вулиці» як лінійного або полігонального утворення, а також пояснення вживаних у тогочасних документах форм «передня вулиця» і «тильна вулиця». Спостереження над композицією мапи-схеми схиляє до версії, що її виконали на замовлення Богоявленського братства, церква якого становила для братчиків ментальний центр світу.

Опис Львова 1711 року в данському травелозі: переклад і коментар

2025-02-21T21:56:42+02:00

Публікація містить опис Львова 1711 року данською мовою і переклад українською мовою, який уперше зроблено з мови оригіналу. Також у супровідному тексті проаналізовано історичний контекст появи подорожнього щоденника Юста Юля і Расмуса Еребо та подано короткий аналіз цього історичного джерела.

Тор і Бахмут у XVIII ст.: промисел, місто, екологія (До питання про початки міського життя на Донбасі)

2025-02-19T20:47:34+02:00

Постання корпоративних міст і сучасні проблеми, пов’язані з ними, в українській історії становлять частину студій про початки міст Донбасу. Пояснити згадані проблеми суттєво допомагає дослідження перших таких міст, тісно пов’язаних із видобутком солі, — Тора (Слов’янська) і Бахмута. Своєю чергою, зосередження на якості життя, зокрема на взаємодії міста й села, на екології, медицині й дозвіллі, дає змогу оприявнити підґрунтя зазначених урбаністичних особливостей. Надто якщо зважити на те, що джерельна база щодо історії цих міст доволі велика, тоді як згаданий аспект в історіографії розроблений слабко. І Тор, і Бахмут, поселення з укріпленнями, виникли на солевиварювальних промислах, розташованих на великому прикордонні, через суттєву зовнішню небезпеку й бажання новоствореної Російської імперії монополізувати та вдосконалити видобування солі. Населення цих міст було досить мультикультурним, але саме функціонування промислу пов’язують із примітивною механізацією, супровідним виробництвом, потребою комунікацій і важливим значенням віддаленого центру торгівлі — Харкова. Формування міського простору певною мірою поділяло згадані міста на виробничу частину й місця для дозвілля та проживання, хоч важливими були також передмістя й сусідні хутори. Однією з найбільших для зазначених міст виявилася екологічна проблема, спричинена випарами від виварювання солі, поганою якістю прісної води та винищенням довколишніх лісів. У такому разі якісні підходи, що дають змогу ліпше зрозуміти особливості постання Донбасу, допомагають поглянути на досліджуваний регіон як на простір із питомими проблемами соціальних інституцій та екології.

Образ Кабула в газеті Times і спогадах британців першої половини XIX ст.

2025-02-19T21:04:01+02:00

У статті проаналізовано й порівняно праці трьох підданих Великої Британії, що опинилися в Кабулі у ХІХ столітті з різницею у 30 років, — посла до двору шаха Шуджі, Маунтстюарта Ельфінстона, який перебував з офіційною місією у Кабулі у 1808 р., сера Александра Бернса — британського подорожувальника, який залишив спогади про своє перебування в Афганістані у 1836–1838 рр., і леді Флоренції Сейл, яка серед інших знатних британок і британців опинилася в полоні в Кабулі під час катастрофічного відступу британської армії з Кабула у 1842 р. За допомогою цих джерел, а також залучення британської преси, зокрема газети Times, окресленого періоду, автор намагається окреслити те, який образ цього міста транслювали автори вибраних праць. Окрім цього, досліджено трансформацію цього образу в зазначений хронологічний період і вплив зовнішньополітичної ситуації довкола Афганістану на досліджуваний образ міста Кабул.

Продати «Східне питання»: реклама у британській копійчаній пресі у часі Великої східної кризи 1870-х рр.

2025-02-19T21:22:22+02:00

Ця стаття аналізує, як «Східне питання» ставало частиною споживацької культури в Британській імперії під час Великої східної кризи 1875–1878 рр. Протягом довгого часу дослідники розглядали поняття «Східне питання» крізь призму історії дипломатії та політичної історії, і навіть недавні розвідки, що намагаються поглянути на нього з позицій нових підходів, не виходять за межі політичного. Зосереджуючись на розлогому рекламному оголошенні, опублікованому в лондонській щоденній копійчаній газеті The Standard у лютому 1877 р., стаття підважує таку визначеність поняття. Залучаючи підходи історії медіа та культурної історії, вона показує, що «Східне питання» набувало товарних рис у часі міжнародної кризи 1875–1878 рр. і ставало зручним інструментом для книжкових видавців і газетярів для просування їхньої продукції. Передбачаючи обізнаність читачів із поняттям, вони використовували відкритість його тлумачень, щоб додати потрібні їм назви текстів до газетних оголошень. Такий утилітарний підхід до поняття давав змогу авторам рекламних матеріалів варіювати його значення, щоб підкреслити уявлення, які вони бажали донести до потенційних споживачів знання.

Діяльність Полтавського комітету Революційної української партії у 1902–1903 рр.

2025-02-19T21:45:39+02:00

У статті висвітлено діяльність Полтавського комітету Революційної української партії у 1902 і 1903 рр. і опубліковано відозви, написані й надруковані членами місцевого осередку. Метою є вивчення діяльності цього підрозділу партії, аналіз його політичної програми та введення в науковий обіг відозв, які він створив. На підставі розгляду документів слідчих проваджень, відкритих унаслідок викриття вказаної групи наприкінці 1903 р. Полтавським губернським жандармським управлінням, які зберігаються у Центральному державному історичному архіві України, м. Київ, спогадів учасників і аналізу прокламацій встановлено, які саме напрями діяльності були характерними для цієї групи, як було організовано її підпільну роботу. Порівняння діяльності Харківського і Полтавського комітетів РУП дає можливість зробити висновок про спільну організацію і методи боротьби. Аналіз відозв Полтавського комітету РУП проливає світло на формування української політичної думки того часу, що дає змогу зрозуміти ідейні передумови розколу партії у 1904 р. Стаття містить не відомі раніше факти про функціонування РУП на Полтавщині та імена її учасників, більшість із яких пізніше стала видатними діячами українського політичного руху та Української революції. Особливо наголошено на ролі Миколи Порша як одного з очільників місцевого осередку РУП і пізніше голови Центрального комітету партії. У висновках констатовано необхідність подальшого вивчення історії цієї першої на терені Російської імперії української політичної партії і такого джерела з історії української політичної думки, як відозви.

Діяльність «лівого» крила (КП(б)У) в контексті політичного та збройного протистояння на північно-східному кордоні Української держави у вересні — жовтні 1918 р.

2025-02-20T18:29:07+02:00

У статті автор здійснює спробу розглянути раніше не охоплений сучасною закордонною та українською історіографіями кейс діяльності окремих політичних груп КП(б)У (так званого лівого крила) у вересні — жовтні 1918 р. Для наочності окреслену проблематику розглянуто в контексті тогочасних політичних і воєнних подій. Одним із таких кейсів стали внутрішньопартійні дискусії в КП(б)У під час «вересневого» пленуму в Орлі, 2-го з’їзду КП(б)У в Москві в жовтні 1918 р. В історіографії ця тематика досі не отримала належної уваги. Переважно дослідження зосереджені на ідейних поглядах політичних груп «усередині» КП(Б)У, особливо не зауважуючи їхніх спільних і відмінних сторін. Дискусії всередині місцевих партій розглядалися окремо від «зовнішніх» процесів поза їхніми межами. Врешті, зазначеному питанню часто надавали певного політичного забарвлення, крізь призму якого КП(б)У вважали або «контрольованою пішкою Москви», або «місцевим національним самостійництвом» у «комуністичній обгортці». На прикладі діяльності «лівих» можна простежити певну «самодостатність» місцевих політичних формувань більшовиків. Попри відхід фракції Георгія П’ятакова на другий план, низку її ідеологічних постулатів було втілено на практиці. Серед них головною стала ідея збройного шляху «визволення» українських теренів, із прицілом на наявні на місцях засоби (формування збройних регулярних відділів). Також автор зауважив, що проявам «самостійної» діяльності окремих політичних груп в КП(б)У сприяла зміна політичної лінії у вищих колах влади Москви (особливо простежувана після поранення Леніна у вересні 1918 р.) та спільна візія «лефтистів» в окремих питаннях з їхніми опонентами в КП(б)У («правим крилом» на чолі з Еммануїлом Квірінгом).

Єврейська тематика й антисемітизм у публіцистиці Євгена Онацького 1930-х рр. у контексті підготовки та здійснення антисемітського повороту в Італії

2025-02-20T18:54:32+02:00

У статті проаналізовано публіцистичні тексти українського націоналістичного теоретика і представника Організації українських націоналістів у Італії Євгена Онацького (1894–1979), які він створив протягом 1930-х рр. і які дають змогу простежити зміни в ставленні автора до євреїв та антисемітизму в цей період. Також оцінено роль «тиску історичного середовища» (за Іваном-Павлом Химкою) на позицію Онацького, на якого впливали як персональні симпатії до італійського фашизму, так і кон’юнктура італійської пропаганди. В центрі уваги перебуває низка антисемітських публікацій, що їх Онацький оприлюднив упродовж 1936–1938 рр. в українській еміграційній пресі напередодні та під час антисемітського повороту в Італії, що мав місце в 1938 р. й був здійснений у контексті загальної трансформації пропагандистської лінії режиму Муссоліні в питаннях расової політики. Як і для багатьох інших публіцистів ОУН, єврейська тематика не була для Онацького першорядною, і статті 1936–1938 рр. були написані протягом єдиного періоду в житті публіциста, коли він цікавився цією тематикою, а також антисемітизмом настільки, щоби присвятити цьому серію тематичних статей. Крім того, проаналізовано більш ранні статті 1932–1934 рр., присвячені дебатам довкола нацистського «біологічного» расизму, якому Онацький опонує і якому протиставляє тогочасну «культурницьку» позицію італійського фашизму. Ці статті містять спорадичні згадки і про «єврейське питання», що дає змогу з’ясувати ставлення автора до євреїв у першій половині 1930-х рр.

Українська еміграція в міжвоєнній Чехословаччині: репрезентація українського питання

2025-02-20T19:13:56+02:00

У статті на основі опублікованих і неопублікованих архівних джерел та пласту історіографії проаналізовано і репрезентовано громадську та наукову діяльність української еміграції в Чехословаччині, метою якої було, зокрема, налагодження міжкультурних зв’язків із європейською громадськістю та її ознайомлення з наріжними проблемами українців на своїй Батьківщині та в еміграції. Передусім це була робота на визнання українців як окремого народу, який є гідним як власної державності, так і того, щоби на рівні з іншими європейськими народами мати змогу самостійно репрезентувати себе. Також у статті визначено причини, через які для українських емігрантів популяризація українського питання була вкрай важливою частиною їхньої діяльності за кордоном, і досліджено основні перешкоди, які ставали на заваді багатьом прагненням у цьому руслі.

Події «Празької весни» у світлі мемуаристики та епістолярію українських дисидентів

2025-02-20T19:51:13+02:00

На основі мемуарів і епістолярію висвітлено реакцію представників українського дисидентського руху на визначні події в Чехословаччині 1968 р. Ці его-джерела дають змогу з перших вуст дізнатися про захоплення, надії, сум і розпач, що охоплювали дисидентів протягом нетривалого часу. Хоча через суб’єктивний характер ці джерела потребують додаткового критичного аналізу та верифікації, мемуари надають виняткові свідчення та враження про ці події. Реформи в Чехословаччині дали дисидентам сподівання на перспективи розвитку демократичних процесів у Радянському Союзі. Однак різке придушення процесів демократизації чехословацького суспільного життя розвіяло ілюзії про можливості трансформації радянського тоталітарного режиму. У статті розглянуто основні джерела інформації, якими послуговувались дисиденти. Розглянуто ключові аспекти культурної взаємодії між українською і чехословацькою інтелігенцією до і під час «Празької весни», а також конкретні реакції та заходи, вжиті українськими дисидентами після вторгнення до Праги.

Слово головної редакторки

2025-02-18T21:41:45+02:00