Наукові записки НаУКМА. Історичні науки

Фальсифікат привілею князя Федька Острозького

Ігор Анатолійович Тесленко — пт, 12 гру 2025 00:00:00 +0200

У ранньомодерний період фальшування документів було поширеним явищем. Дослідження підробок в українській історіографії почалося в ХІХ столітті, і на сьогодні виявлено вже десятки неавтентичних або сумнівних актів, серед яких великокняжі грамоти, королівські привілеї, гетьманські універсали. Утім, далеко не всі сфабриковані документи видавалися від імені правителів суверенних чи автономних держав. У цій статті проаналізовано привілей, що начебто постав у канцелярії одного з перших князів Острозьких — представників відомого аристократичного роду, що походив із Волині, але поширював свій вплив на різні регіони Великого князівства Литовського, а після 1569 р. –— і Речі Посполитої. Ідеться про датований 1431 роком документ, відповідно до якого князь Федько Острозький дарував землю Нетреба Прокопові та Лаврові Грибам-Грим’яцьким. У роботі розглянуто обставини оприлюднення джерела й наведено аргументи на користь твердження про те, що воно було сфальшоване. Документ опубліковано в додатку до статті.

Інкорпорація Київщини до складу Корони Польської на Люблінському сеймі 1569 р.: основні події, ініціатори та словесні баталії

Артем Вікторович Школьний — пт, 12 гру 2025 00:00:00 +0200

Стаття є спробою здійснення реконструкції обставин долучення Київщини до Корони Польської під час тривалого Люблінського сейму. Звертаючись із докладним аналізом до текстів відомих джерел про засідання Люблінського сейму, автор робить уточнення до вже висловлених дослідниками гіпотез, зокрема Оскара Галецького і Генрика Літвіна. Основні пропозиції стосуються обставин появи ініціатив долучити Київщину до складу Корони Польської, що досі не було предметом спеціального аналізу дослідників. При цьому автор порівнює описи двох відомих сеймових щоденників, виявляє та пояснює їх незбіг у датуванні ініціативи щодо прилучення Київщини та відповіді короля. Зокрема, звертає увагу на недогляд дослідників щодо того, чому цю ініціативу датовано 12 травня у сеймовому щоденнику (у тому, який опублікував Адам Титус Дзялинський). Пояснення автора унаочнює зіставлення відповідних фрагментів обох щоденників, що здійснено у додатках до статті. За підсумками аналізу основних джерел і дослідницьких гіпотез, у статті уточнено роль ініціативи представників від Волині в інкорпорації Києва та обговорено скоординованість їхніх дій із посланцями Корони Польської. З іншого боку, у статті простежено зміну основних аргументів «промоутерів» інкорпорації і, зокрема, звернуто увагу на обставини і причини появи аргументів «від історії».

Житомир останньої чверті XVIII ст. у неопублікованій праці Петра Абрамовича

Данило Максимович Антонюк — пт, 12 гру 2025 00:00:00 +0200

У статті здійснено аналіз однієї з неопублікованих робіт Петра Абрамовича, в якому представлено минуле Житомира останньої чверті XVIII ст. Своє дослідження історик-аматор базував головно на унікальному джерелі під назвою «Зібрання прав і привілеїв міста Житомира», яке не збереглося до наших днів. Завдяки його опрацюванню Абрамович зміг охарактеризувати перебіг реформ, упроваджених в осерді Київського воєводства місцевою Комісією доброго порядку, що була створена в 1779 р. Ця владна інституція мала вплив на міське самоврядування, судочинство й просторову структуру Житомира.
У чотирьох частинах свого дослідження Петро Абрамович наводить докладні дані про склад Комісії, її перші рішення щодо ревізії прав городян Житомира, створення першої мапи міста, а також численні конфлікти між міщанами та шляхтою через земельні суперечки й податки. Особливу увагу присвячено аналізу Ординації 1788 року, яка реформувала структуру маґістрату, розподілила обов’язки між трьома палатами — радою, лавою і ґміною — і запровадила низку адміністративних змін. Наприкінці дослідження Абрамович описує судові конфлікти та коротко окреслює політичну ситуацію останніх років Речі Посполитої. У статті наголошується на важливості аналізованої публікації праці з критичним коментарем.

З життя Києво-Могилянської академії 30–60-х років XVIII ст.

Юрій Андрійович Мицик — пт, 12 гру 2025 00:00:00 +0200

У публікації подано 20 архівних документів 30–60-х років ХVІІІ ст., які стосуються різних аспектів історії Києво-Могилянської академії і які до цього часу не привертали уваги дослідників. У супровідному тексті стисло проаналізовано ці документи, наведено дані щодо невідомих сторінок історії Академії, наприклад щодо конфліктів сербської солдатні зі студентами, дані щодо біографій викладачів і студентів.

«Ця невидима група»: реквізовані цивільні особи під час Голокосту на Полтавщині

Тетяна Миколаївна Бородіна — пт, 12 гру 2025 00:00:00 +0200

У статті досліджено примусове залучення місцевих жителів Полтавщини до виконання супутніх робіт, пов’язаних із реалізацією Голокосту. Дії реквізованих цивільних осіб (термін Патріка Дебуа, який виокремив і концептуалізував значення цієї групи для вивчення Голокосту на локальному рівні) на прикладі Полтавщини досліджено вперше. Авторка проаналізувала історіографічні доробки з теми й залучила широке коло джерел (чимало з яких уперше введено до наукового обігу). У статті проаналізовано місцеву динаміку розгортання Голокосту з урахуванням потреби (або її відсутності) щодо виконання супутніх робіт, пов’язаних із геноцидом. Із цієї перспективи розглянуто, як апарат місцевої допоміжної поліції та радянські військовополонені (за наявності) могли використовуватись як першочергові трудові ресурси для виконання супутніх робіт, пов’язаних із Голокостом.
Досліджено, що на Полтавщині реквізовані цивільні особи виконували такі види робіт: копали ями, де згодом нацисти розстрілювали євреїв, закопували тіла, привозили необхідні речі до місць розстрілу, перебирали одяг убитих євреїв і завантажували його до вантажівок (подальші дослідження, ймовірно, можуть розширити цей перелік). Це, загалом, перегукується з ситуацією в інших окупованих регіонах Радянського Союзу. Разом з тим, наше дослідження демонструє, що частіше реквізовували жителів маленьких сіл, що розташовувались неподалік місць розстрілів, аніж місцевих жителів того населеного пункту, звідки походили євреї (зазвичай це були містечка), однак це питання потребує подальшого аналізу із залученням ширшого кола джерел. Дослідження також оприявнило необхідність подальшого детального вивчення діяльності акторів влади місцевого рівня щодо реквізування місцевих жителів для виконання робіт, пов’язаних із Голокостом. Насамкінець, у статті окреслено фактори, які могли впливати на (не)залучення праці місцевих жителів як реквізованих цивільних осіб.

«[...] очень понравилась нам энта музея. очень хорошо и лахвово, хвакт»: русифікація в УРСР періоду пізнього сталінізму на прикладі відвідувачів Державного історичного музею

Максим Васильович Яременко — пт, 12 гру 2025 00:00:00 +0200

Русифікація в УРСР давно привертає увагу істориків, педагогів і лінгвістів. Дослідники зосереджують увагу на різних сюжетах: аналізі урядових приписів, освіти та шкільних програм, видання книжок тощо. Втім, до вивчення ситуації в добу пізнього сталінізму звертаються менше, ніж до середини 1950-х — 1980-х рр. У цій статті на основі дослідження книги відгуків кінця 1940-х — початку 1950-х рр. відвідувачів головного історичного музею УРСР у Києві проаналізовано, як послуговувалися мовою у повсякденному житті громадяни радянської України (саме вони становили левову частку екскурсантів), що спонукало їх віддавати перевагу українській або російській мові. Добровільний вибір мовного регістру дає змогу констатувати масштабність неадміністративних чинників русифікації, неформальний тиск столичного київського мовного середовища та уявлень про престижне / непрестижне. У статті проаналізовано зокрема соціальний склад, походження та вікові характеристики відвідувачів історичного музею УРСР, щоби зрозуміти, чи впливали вони на вибір мови відгуку, а також звернуто увагу на грамотність, стилістику й лексику нотаток у екскурсантів.

«Мандрівка до іншого світу», або Як агітатори-атеїсти репрезентували свій релігійний досвід (на прикладі автобіографічного нарису Євграфа Дулумана)

Аліна Миколаївна Біла — пт, 12 гру 2025 00:00:00 +0200

Статтю присвячено спробам агітаторів-атеїстів, які в минулому були священниками і зреклися віри, знайти спосіб «правильно» говорити про своє релігійне минуле. Вони, як і інші радянські люди, використовували практику написання «правильних біографій» як одну із стратегій виживання. Однак перед агітаторами поставало складне завдання: влада очікувала, що вони розповідатимуть про своє релігійне минуле та зречення віри як про приклади наочної атеїстичної пропаганди, водночас, такі сюжети могли бути потенційно небезпечними для їхніх авторів. На основі автобіографічного нарису Євграфа Дулумана «Чому я перестав вірити в бога» ми намагаємося простежити стратегії, які використовували пропагандисти у репрезентації свого минулого. Для цього ми аналізуємо самоідентифікацію автора, наратив, який він конструює, і топос «мандрівки до іншого світу», який Дулуман використовує для зображення свого релігійного минулого. Останній є не просто гарною метафорою, а продуктом ідеологічного дискурсу періоду «відлиги» з його яскравим акцентом на творенні радянської новомови. І демонструє, що у пошуках засобів «правильно» говорити про себе агітатори звертались передусім до тих риторичних конструкцій, які були б знайомими радянському суспільству.

Виклик ідентичності: святкування 1500-річчя Києва в радянській Україні та українська діаспора на Заході (на прикладі Північної Америки)

Орест Тарасович Костів — пт, 12 гру 2025 00:00:00 +0200

У статті на підставі матеріалів діаспорянської періодики досліджено реакцію української діаспори в США та Канаді на святкування 1500-річного ювілею Києва, який офіційно відзначали в радянській Україні в 1982 р. Репрезентовано основні позиції різних політико-ідеологічних кіл української діаспори щодо ювілею Києва та продемонстровано множинність рецепцій радянського святкування. Відзначення в СРСР 1500-річчя Києва стало черговим приводом для різних діаспорянських середовищ висловити свою позицію щодо українського радянського проєкту, а також виявило глибокі ідеологічні розколи серед українців за кордоном. Націоналістичні, ліберально-демократичні та радянофільські кола діаспорян пропонували кардинально відмінні рецепції урочистостей в радянській Україні, які ґрунтувались на докорінно різних візіях минулого та сучасності України. Ювілей Києва оприявнив конфлікт пам’ятей та історичних метанаративів, а також загострив проблему ворогування і співпраці з українським радянським проєктом, українськими радянськими політичними, громадськими, культурними та науковими діячами. Глибинною причиною бурхливих та емоційних реакцій на радянське святкування, а також спроб організації альтернативних святкувань у дусі примордіалізму визначено відчуття загроженості ідентичності та страху апропріації радянським проєктом «українськості», монополію на яку, на думку абсолютної більшості діаспорян, передусім панівних націоналістичних кіл, мала саме українська спільнота на Заході та її політичні та культурні інститути.

Пам’ятник Феліксу Дзержинському на Банковій площі у Варшаві в громадській думці та в політиці декомунізації

Антон Миколайович Черепюк — пт, 12 гру 2025 00:00:00 +0200

У статті здійснено комплексне дослідження історії встановлення, функціонування та демонтажу пам’ятника Феліксу Дзержинському, розташованого на Банковій площі у Варшаві, крізь призму суспільної думки, політики декомунізації та формування колективної пам’яті в Польщі. Монумент, встановлений у 1951 р., уособлював символічне закріплення радянського ідеологічного контролю над Польською Народною Республікою, репрезентуючи домінування комуністичної політики пам’яті. Знесення пам’ятника 17 листопада 1989 р. стало одним із перших публічних актів символічної відмови від комуністичної спадщини в Польщі та важливим етапом декомунізації публічного простору. Особливу увагу приділено аналізу суспільних настроїв, дискусій і суперечок, що супроводжували як існування монумента, так і його демонтаж. Дослідження ґрунтується на міждисциплінарному підході, зокрема аналізі публікацій польських медіа, наукових розвідок та офіційних документів, що відображають політичні та культурні контексти подій. Стаття висвітлює символічне значення знесення як колективного жесту протесту, спрямованого на відновлення національної ідентичності та утвердження нових підходів до політики пам’яті в умовах посткомуністичного транзиту. Інтеграція медійних наративів із концепціями історичної пам’яті та політики декомунізації дає можливість простежити еволюцію ставлення польського суспільства до радянської спадщини та окреслити тенденції меморіальної політики сучасної Польщі.

«Перестройка» як політичне поняття: еволюція, семантична нестабільність і боротьба за змістове наповнення

Роман Олександрович Коваль — пт, 12 гру 2025 00:00:00 +0200

У статті досліджено функціонування поняття «перестройка» в офіційному радянському політичному дискурсі 1985–1991 років. Спираючись на методологію історії понять (Begriffsgeschichte), автор простежує семантичну еволюцію цього поняття та риторичні функції, які воно виконувало упродовж шести років пізньорадянських трансформацій. Показано, що на початковому етапі під поняттям «перестройка» розуміли загальну потребу змін без чіткої програмної конкретизації. Упродовж 1986–1987 років його дедалі тісніше пов’язували з реформаторською політикою КПРС і почали інтерпретувати як символічне продовження революційної традиції та повернення до ленінських принципів. Наприкінці 1980-х років його семантичне поле ще більше розширюється: поняття почало охоплювати не лише зміст реформ, а й політичну лояльність до партії, держави та самого радянського проєкту. Незважаючи на зусилля партійного керівництва надати поняттю «перестройка» фіксованого змісту, його семантична рамка залишалася нестабільною. У статті показано, як ця невизначеність уможливлювала різні інтерпретації поняття, а сам означник «перестройка» набув рис плинного означника (floating signifier), навколо якого точилася боротьба за смислове наповнення.

Вибрані публікації К. Ю. Гломозди

пт, 12 гру 2025 00:00:00 +0200

Вибрані публікації К. Ю. Гломозди

Англійські емігранти на кораблях Іспанії (1585–1604 рр.)

Андрій Олександрович Пастушенко — пт, 12 гру 2025 00:00:00 +0200

У статті розглянуто роль і місце англійських емігрантів в іспанському флоті у період англо-іспанської війни (1585–1604 рр.). Проведене дослідження показує, що англійські мореплавці були присутні на іспанських кораблях у незначній кількості. Це пояснюється не тільки тим, що тривала війна й іспанські команди переважно формували з представників місцевого населення. Важливим фактором, який зменшував англійську еміграцію в Іспанію, були давні культурні упередження англійців проти життя в Іспанії. Негативне ставлення з боку самих іспанців також мало значення. Емігрантів часто призначали на службу в Лісабонську армаду, каботажну і найбільш пасивну зі всіх атлантичних ескадр. Імовірно, це було зумовлено недовірою з боку іспанської влади, а не браком професійного досвіду англійців. Емігрантам з Англії не дозволяли служити на кораблях, які курсували між Америкою і Європою. Разом із тим, деякі англійці мали змогу проявити себе у морських битвах, таких як експедиція Великої Армади у 1588 р., захоплення галеона «Ривендж» у 1591 р. або вдалий рейд галер на поселення в затоці Маунтс Бей на узбережжі Корнуолу в 1595 р. Окрім цього, англійці були корисними іспанцям як лоцмани, які знали англійське узбережжя, і як люди, здатні допитувати полонених англійською мовою. Дослідження виявило, що фінансові умови служби на флоті були незадовільними, що збільшує імовірність того, що більшість емігрантів були релігійно-вмотивованими. Прибутки і репутація моряків на іспанських кораблях були нижчими, ніж у моряків англійського військово-морського флоту і приватних суден, які робили ставку на каперство і, певною мірою, піратство.

Радянська авіація під час воєнних дій на Халхін-Голі: оперативні, організаційні й технічні аспекти

Володимир Юрійович Литвин — пт, 12 гру 2025 00:00:00 +0200

У статті на основі архівних документів та его-джерел виокремлено і проаналізовано проблеми, з якими зіткнулися військово-повітряні сили Червоної армії під час воєнного конфлікту в районі річки Халхін-Гол у 1939 р. Зокрема з’ясовано, що досвід бойових дій продемонстрував значне технічне відставання радянського авіапарку від японського, ліквідувати яке під час цієї неоголошеної війни було неможливо. До недоліків також варто віднести неналежним чином організовану систему спостереження і оповіщення про повітряну обстановку та спорадичну взаємодію радянської авіації з наземними підрозділами. Виокремлено низку факторів, що значно зменшували бойову спроможність радянських ВПС: вплив політичних чинників, незадовільна взаємодія, недостатній рівень льотно-тактичної підготовки пілотів, брак політичної волі для заподіяння ударів по території противника й недостатнє матеріальне забезпечення підрозділів повітряного спостереження, оповіщення та зв’язку (ПСОЗ). Сукупність всіх цих факторів засвідчила: незважаючи на те, що СРСР вийшов переможцем у зіткненні з Японією, конфлікт на Халхін-Голі продемонстрував недостатню бойову спроможність радянських ВПС та загострив потребу їхнього якнайшвидшого реформування.

Російська військова думка під час Першої чеченської війни: теорія та практика (англійською мовою)

Владислав Георгійович Пилипенко — пт, 12 гру 2025 00:00:00 +0200

У закордонній і російській історіографії тематику Першої чеченської війни, першочергово, досліджували крізь призму воєнної справи та новацій обох сторін конфлікту. Головним недоліком залишалася наявність невикористаних електронних архівних ресурсів, а також спогадів учасників конфлікту. В плані методології увагу надавали описовому методу (фактично реконструкції боєзіткнень та їхніх особливостей), натомість аналіз воєнної теорії відводили на другий план.
У поданому дослідженні простежено розвиток російської воєнної думки в період Першої чеченської війни. Здійснено аналіз російської / радянської стратегії як багатопланової складової (починаючи від економічного та політичного і закінчуючи військовим чинником). Розглянуто теоретичні підоснови і практичне втілення воєнної доктрини в період згаданого військового конфлікту. Окремим об’єктом дослідження є воєнна тактика, як основоположний елемент реалізації стратегії російського командування.

A Word from the Editor-in-Chief

Наталія Василівна Шліхта — пт, 12 гру 2025 00:00:00 +0200

Слово головної редакторки

Про єпископів-агентів, документи радянських спецслужб і комплексний підхід до дослідження життя Церкви в радянській державі

Наталія Василівна Шліхта — пт, 12 гру 2025 00:00:00 +0200

Рецензія-огляд: Роман Скакун. Агентура НКВС-МДБ-КДБ у православному єпископаті України (1939–1964): формування, функції, моделі поведінки. Львів: Видавництво УКУ, 2025. 360 с.
У рецензійній статті проаналізовано монографію львівського історика Романа Скакуна, що вийшла друком у видавництві УКУ 2025 року. Монографія, чия назва обіцяє сенсаційне викриття агентури радянських спецслужб у середовищі православного єпископату у 1940–1960-х рр., піднімає низку конкретних і загальнішого характеру питань з історії РПЦ радянського періоду, вводить до наукового обігу раніше не відомі документи з фондів ГДА СБУ. Від характеру контролю радянських спецслужб над церковним середовищем до витоків сучасної РПЦ. Від різноманіття моделей поведінки єпископів-агентів до їхніх особистих історій, мотивацій і характерів. Від періодизації офіційної радянської політики в «релігійному питанні» до засадничих джерелознавчих питань. Усі ці питання порушуються автором, спонукають до дискусії і додають до нашого наукового знання і про діяльність радянських спецслужб, і про життя Церкви у СРСР.

Радянське: у пошуках української перспективи

Роман Геннадійович Любавський — пт, 12 гру 2025 00:00:00 +0200

Рецензія: Радянське «я» і радянське «ми» між ідеологією і реальністю / Soviet “I” and Soviet “We” Between Ideology and Reality : колективна монографія / заг. ред. Наталії Шліхти, упор. Тетяни Бородіної. Київ: Дух i Лiтера, 2024. 238 с.

Як ми бачимо: історики та історичні дослідження у період зовнішньої агресії

Ганна Олексіївна Клименко — пт, 12 гру 2025 00:00:00 +0200

Як ми бачимо: історики та історичні дослідження у період зовнішньої агресії. Міжнародна конференція молодих дослідників «Досліджуючи минуле. Історик та історичні студії перед викликами сьогодення» (Київ, НаУКМА, 7–8 квітня 2025 р.)