Скільки церков «погоріло» у київській пожежі 1017 року?

Автор(и)

  • Vadym Aristov Інститут історії України НАН України; Національний університет «Києво-Могилянська академія»; Національний музей історії України, Україна https://orcid.org/0000-0002-3094-8850
  • Maryna Degtiarenko Національний технічний університет «Київський політехнічний інститут» ім. Ігоря Сікорського; Національний музей історії України, Україна https://orcid.org/0000-0002-9877-8106

DOI:

https://doi.org/10.18523/2617-3417.2022.5.80-86

Ключові слова:

«Повість временних літ», текстологія, середньовічний Київ, Десятинна церква, ХІ століття

Анотація

У статті розглянуто повідомлення джерел про масштабну пожежу у Києві 1017 р. Паралельні свідчення містять німецька латиномовна хроніка Титмара Мерзебурзького і «Повість временних літ», що використовувала ранні київські аннали. Основну увагу приділено текстологічному розбору двох варіантів запису про пожежу в списках руської хроніки. Один із них сповіщає про пожежу однієї церкви, а інший – багатьох. Різниця між варіантами полягає лише у двох літерах – закінченні форми множини дієслова. Ця дилема корелює з двозначністю слів Титмара, які могли позначати пожежу як однієї споруди, так і декількох. У статті було здійснено комплексний текстологічний і філологічний аналіз різночитань руського літопису. При цьому автори не вдавалися до гіпотетичних реконструкцій тексту, а виходили з тих читань, які засвідчено збереженими рукописами. В процесі аналізу вдалося розкрити переваги й недоліки двох текстологічних сценаріїв, що передбачали оригінальність того чи того варіанта запису про пожежу 1017 р. На підставі наявних списків літопису виявилося неможливим однозначно вибрати один із варіантів. Тож постала потреба змоделювати два історичні сценарії події. Проте, як було з’ясовано, незалежно від текстологічного рішення, обидва конкурентні читання можна інтерпретувати в тому самому сенсі. І у Титмара, і у «Повісті временних літ» ідеться про пожежу Десятинної церкви.

Біографії авторів

Vadym Aristov, Інститут історії України НАН України; Національний університет «Києво-Могилянська академія»; Національний музей історії України

Арістов Вадим Юрійович – кандидат історичних наук, старший науковий співробітник Інституту історії України НАН України, старший викладач кафедри історії НаУКМА, науковий співробітник Національного музею історії України, м. Київ

Maryna Degtiarenko, Національний технічний університет «Київський політехнічний інститут» ім. Ігоря Сікорського; Національний музей історії України

Дегтяренко Марина Олексіївна – кандидат філологічних наук, викладач кафедри англійської мови технічного спрямування № 2, Національний технічний університет «Київський політехнічний інститут» ім. Ігоря Сікорського, науковий співробітник Національного музею історії України, м. Київ

Посилання

  1. Androshchuk, F. Desyatynna tserkva: vidoma i nevidoma. Kyiv: Laurus, 2021.
  2. Aristov, V. “Ipat’evskaya letopis’ i novgorodskaya istoriografiya”. Ruthenica 15 (2019): 101–140.
  3. Aristov, V. “Trudnoshchi perekladu: chotyrysta khramiv Kyieva u khronitsi Tytmara Merzeburz’koho”. In V orbiti khrystyians’koi kul’tury (Materialy naukovoi konferentsii do 1030-richchia khreshchennia Rusi; Kyiv, 25–26 zhovtnia 2018 roku), ed. by Ihor Skochylias & Maksym Yaremenko, 195–200. L’viv: Ukrains’kyi Katolytskyi universytet, 2020.
  4. Aristov, Vadym. “The Tithe Church of Saint Sophia in Kyiv: Thietmar of Merseburg’s Account Reinterpreted”. Palaeoslavica XXIX/1 (2021): 89–109.
  5. Drevnyaya Rus’ v zarubezhnykh istochnikakh. Khrestomatiya. T. IV. Moskva: Russkiy fond sodeystviya obrazovaniyu i nauke, 2010.
  6. Gippius, A. A. “O kritike teksta i novom perevode-rekonstruktsii ‘Povesti vremennykh let’”. Russian Linguistics 26 (2002): 63–126.
  7. Gippius, A. “Reconstructing the original of the Povest’ vremennyx let: a contribution to the debate”. Russian Linguistics 38 (2014): 341–366.
  8. Golubinskiy, E. Istoriya russkoy tserkvi. Tom I. Ch. 1. Moskva: Universitetskaya tipografiya, 1901.
  9. Golubinskiy, E. Istoriya russkoy tserkvi. Tom I. Ch. 2. Moskva: Universitetskaya tipografiya, 1904.
  10. Holtzmann, Robert. “Über die Chronik Thietmars von Merseburg”. Neues Archiv der Gesellschaft für ältere deutsche Geschichtskunde 50 (1935): 159–209.
  11. Nazarenko, A. V. “Dostovernye godovye daty v ranem letopisanii i ikh znachenie dlya izuchenia drevnerusskoy istoriografii”. Drevneyshie gosudarstva Vostochnoy Evropy. 2013 god. Moskva: Universitet Dmitriya Pozharskogo, 2016.
  12. Nazarenko, A. V. Nemetskie latinoyazychnye istochniki IX–XI vekov. Teksty, perevod, kommentariy. Moskva: Nauka, 1993.
  13. Nazarenko, A. V. “Novyi trud izvestnogo slavista: k vykhodu v svet nemetskogo perevoda Povesti vremennykh let L. Miullera”. Slavyanovedenie 2 (2002): 128–139.
  14. Polnoe sobranie russkikh letopisey. T. 1. Lavrent’evskaya letopis’. Leningrad: Izdatel’stvo Akademii nauk SSSR, 1926–1928.
  15. Polnoe sobranie russkikh letopisey. T. 2. Ipat’evskaya letopis’. Sankt-Peterburg: Tipografiya M. A. Aleksandrova, 1908.
  16. Polnoe sobranie russkikh letopisey. T. 3. Izdanie 3-e. Novgorodskaya pervaya letopis’ starshego i mladshego izvodov. Moskva: Yazyki russkoy kul’tury, 2000.
  17. Poppe, Andrzej. “The Building of the Church of St. Sophia in Kiev”. Journal of Medieval History VII/1 (1981): 15–66.
  18. Priselkov, M. D. Troitskaya letopis’. Rekonstruktsiya teksta. Moskva; Leningrad: Izdatel’stvo Akademii nauk SSSR, 1950.
  19. Sverdlov, M. B. “Kievskiy sobor Sv. Sofii kak istochnik istoricheskoy informatsii”. Trudy otdela drevnerusskoy literatury 55 (2004): 121–133.
  20. Sverdlov, M. B. Latinoyazychnye istochniki po istorii Drevney Rusi. Germaniya IX – pervaya polovina XII v. Moskva; Leningrad: Institut istorii SSSR, 1989.
  21. Slovník jazyka staroslovienskeho. Vol. 4. Praha: Academia, 1994.
  22. Słownik prasłowiański. T. II. Wrocław; Warszawa; Kraków; Gdańsk: Wydawnictwo Polskiej academii nauk, 1976.
  23. Sreznevskiy, I. I. Materialy dlya slovarya drevnerusskogo yazyka po pis’mennym pamyatnikam. T. 3. Sankt-Peterburg: Tipografiya Imperatorskoy akademii nauk, 1912.
  24. Thietmar von Merseburg. Chronicon. Berlin: Weidmannsche Buchhandlung, 1935.
  25. Tolochko, O. “Christian Chronology, Universal History, and the Origin of Chronicle Writing in Rus’”. In Historical Narratives and Christian Identity on a European Periphery: Early History Writing in Northern, East-Central, and Eastern Europe (c. 1070–1200), ed. by Ildar H. Garipzanov, 207–229. Turnhout: Brepols, 2011.
  26. Tolochko, O. “Desyatynna tserkva: stari zahadky i novi hipotezy”. Opus Mixtum 9 (2021): 7–12.
  27. Tolochko, O. “Kievan Rus around the Year 1000”. In Europe around the year 1000, ed. by P. Urbańczyk, 123–139. Warszawa: Wydawnicto DiG, 2001.
  28. Tolochko, P. P. Istorychna topohrafiya starodavnioho Kyieva. Kyiv: Naukova dumka, 1972.
  29. Vilkul, T. L. “Lavrentiivs’ka versiya ‘Povisti vremennykh lit’ u tekstolohii Novhorods’ko-Sofiys’koi hrupy”. Ukrains’kyi istorychnyi zhurnal 5 (2021): 175–189.
  30. Vilkul, T. L. “Tekstologiya i Textkritik. Ideal’nyi proekt...”. Palaeoslavica XІІ (1) (2004): 171–203.
  31. Yolshin, D. “‘Palatsy’ na Starokyivs’kiy hori: vidkryti pytannya rekonstruktsii arkhitekturnykh form”. Opus Mixtum 8 (Kyiv, 2020): 39–54.

##submission.downloads##

Опубліковано

2022-12-28

Як цитувати

Aristov, Vadym, і Maryna Degtiarenko. 2022. «Скільки церков ‘погоріло’ у київській пожежі 1017 року?». Наукові записки НаУКМА. Історичні науки 5 (Грудень):80-86. https://doi.org/10.18523/2617-3417.2022.5.80-86.

Номер

Том 5 (2022): Наукові записки НаУКМА. Історичні науки

Розділ

ІСТОРІОГРАФІЧНІ ТА ДЖЕРЕЛОЗНАВЧІ ПИТАННЯ

Ліцензія

Авторське право (c) 2022 Vadym Aristov, Maryna Degtiarenko

Creative Commons License

Ця робота ліцензується відповідно до Creative Commons Attribution 4.0 International License.

Автори, які публікуються у цьому журналі, погоджуються з такими умовами:

а) Автори зберігають за собою авторські права на твір на умовах ліцензії Creative Commons Attribution License CC BY 4.0, котра дозволяє іншим особам вільно поширювати (копіювати і розповсюджувати матеріал у будь-якому вигляді чи форматі) та змінювати (міксувати, трансформувати, і брати матеріал за основу для будь-яких цілей, навіть комерційних) опублікований твір на умовах зазначення авторства.

б) Журнал дозволяє автору (авторам) зберігати авторські права без обмежень.

в) Автори мають право укладати самостійні додаткові угоди щодо поширення твору (наприклад, розміщувати роботу в електронному репозитарії), за умови збереження посилання на його першу публікацію. (Див. Політика Самоархівування)

г) Політика журналу дозволяє розміщення авторами в мережі Інтернет (наприклад, у репозитаріях) тексту статті, як до подання його до редакції, так і під час його редакційного опрацювання, оскільки це сприяє виникненню продуктивної наукової дискусії та позитивно позначається на оперативності та динаміці цитування опублікованої роботи (див. The Effect of Open Access).